Короткий зміст рішення. Неофіційний переклад
Відмова у наданні ув’язненому доступу до інтернет-сайтів, що містять правову інформацію порушила його право на отримання інформації.
У сьогоднішньому рішенні Палати у справі Калда проти Естонії (Скарга № 17429/10) Європейський суд з прав людини постановив, шістьма голосами проти одного, що мало місце: порушення статті 10 (свобода вираження думки) Європейської конвенції про права людини.
Справа стосувалася скарги ув’язненого про відмову влади надати йому доступ до інтернет-сайтів, що містять правову інформацію, та знаходяться у віданні держави і Ради Європи.
П. Калда, заявник, скаржився, зокрема, що заборона, відповідно до естонських законів, про доступ до цих конкретних веб-сайтів, порушує його право на отримання інформації через Інтернет і завадила йому провести юридичні досліджень для судових розглядів, у яких він брав участь.
Суд встановив, зокрема, що Договірні Держави не брали на себе зобов’язання надавати ув’язненим доступ до Інтернету. Проте, якщо держава бажає дозволити доступ ув’язнених, як це відбувається в Естонії, повинні бути вказані причини для відмови у доступі до певних сайтів. У конкретних обставинах справи п. Калда, причини, через які було обмежено доступ до Інтернет-сайтів, а саме наслідки для безпеки і витрати, не були достатніми, щоб виправдати втручання у його право на отримання інформації.
Важливо, що влада вже вжила заходи безпеки для використання ув’язненими Інтернет через комп’ютери, спеціально призначені для цієї мети і під наглядом адміністрації місць відбування покарань, а також зобов’язувала покривати пов’язанні з цим витрати. Дійсно, національними судами не було зроблено детального аналізу щодо можливих загроз безпеки доступу до трьох додаткових сайтів про які йде мова, враховуючи, що вони знаходяться у віданні міжнародної організації і самої держави.
Обставини справи
Заявник, п. Калда, є естонським громадянином, який народився в 1974 р. Він відбуває довічне ув’язнення і скаржиться, що в жовтні 2007 року адміністрація місця відбування покарань в м. Тартуськ відмовила йому у наданні доступу до веб-сайту Ради інформаційного бюро Європи у Таллінні і до двох державних веб-сайтів, а саме веб-сайту Канцлера юстиції та парламенту Естонії, що містять правову інформацію. Точніше, ці сайти містили переклади і резюме ЄСПЛ (Інформаційне бюро РЄ), юридичні висновки (Канцлер юстиції) і проекти законів, пояснювальні записки, звіти і протоколи засідань (парламенту Естонії).
П. Калда подав скаргу до міністерства юстиції, однак його скарга була відхилена у листопаді 2007 року.
В ході розгляду справи у національних судах, Верховний суд, в кінцевому рахунку – в грудні 2009 – відхилив апеляцію, зазначивши, що заборона доступу затриманих до трьох веб-сайтів, пояснюється питаннями безпеки і економічними міркуваннями. Слід зазначити, що було встановлено, що надання доступу до додаткових інтернет-сайтів може збільшити ризик участі затриманих у забороненому спілкуванні, таким чином, виникає необхідність підвищення контролю і, отже, витрати.
Скарги, процедура та склад Суду
Посилаючись на статтю 10 (свобода вираження думки), п. Калда скаржився, що заборона на його доступ до веб-сайту, порушили його право на отримання інформації через Інтернет, враховуючи, що його мета полягала в тому, аби мати можливість проводити юридичні дослідження з урахуванням ряду судових розглядів, в яких він брав участь проти кримінально-виконавчої системи Естонії.
Заява була подана до Європейського суду з прав людини від 16 березня 2010. Рішення було винесено Палатою з семи суддів, у такому складі:
Işıl Karakaş (Turkey), President, Julia Laffranque (Estonia), Nebojša Vučinić (Montenegro), Paul Lemmens (Belgium), Ksenija Turković (Croatia), Jon Fridrik Kjølbro (Denmark), Stéphanie Mourou-Vikström (Monaco), а також Stanley Naismith, секретар Секції.
Рішення Суду
Суд визнав, що основним питанням не була відмова влади відкрити інформацію, п. Калда просив надати доступ до інформації, яка вже була у відкритому доступі. Скарга п. Калда стосувалася конкретних засобів, доступу до інформації, опублікованої на певних сайтах. У зв’язку з цим, суд підтвердив, що Інтернет відіграє важливу роль у поширення інформації в цілому.
Крім того, все більша кількість послуг та інформації доступна тільки в Інтернеті, про що свідчить той факт, що офіційне опублікування правових актів в Естонії, в даний час, відбувається тільки через інтернет-версії Riigi Teataja (який відображаж естонські самері і переклади постанов Європейського Суду) і більше не існує у паперовій версії.
Проте, позбавлення волі неминуче включає ряд обмежень щодо зв’язку із зовнішнім світом, і статтею 10 не може бути витлумачено як зобов’язання Договірних держав забезпечити доступ до Інтернету для ув’язнених. Суд прийшов до висновку, що, оскільки доступ до певних сайтів, які містять правову інформацію, був дозволений відповідно до естонського законодавства, обмеження доступу на інші сайти, які також містять правову інформацію, є порушенням права п. Калда на отримання інформації. Втручання базувалось на підставі Закону про ув’язнення, що обмежує ув’язненим доступ до Інтернету, у тому числі до офіційних правових баз даних, і баз даних судових рішень. Таке втручання було “передбачено законом”, і було здійснено з метою захисту прав інших осіб та запобігання заворушенням чи злочинам.
Отже, Естонія надає обмежений доступ до Інтернету ув’язненим. Якщо Договірна Держава готова надати такий обмежений доступ, повинні бути вказані причини відмови у доступі до певних сайтів. У зв’язку з цим Суд зазначив, що сайти, у доступі до яких було відмовлено по суті, зберігали інформацію, пов’язану з основними правами, в тому числі правами ув’язнених. Така інформація використовується естонськими судами, і п. Калда потребував доступу до неї, коли здійснював захист своїх прав перед естонськими судами. Справді, коли п. Калда подав свою скаргу в національних судах, естонські переклади і резюме рішень Суду були доступні тільки на веб-сайті Талліннського Інформаційного бюро Ради Європи, до якого він був позбавлений доступу.
Розглядаючи доводи Уряду про наслідки для безпеки і витрати, Суд зазначив, що естонська влада вже вжила необхідні заходи безпеки під час використання ув’язненими Інтернету через комп’ютери, спеціально призначені для цієї мети, і врегулювала питання пов’язаних з цим витрат. Крім того, національними судами не було проведено детального аналізу щодо можливих загроз безпеки доступу до трьох додаткових сайтів про які йде мова, враховуючи, що вони перебували у віданні міжнародної організація і самої держави. Крім того, Верховний суд обмежив свій аналіз з цього питання посилаючись на досить загальне твердження, що надання доступу до додаткових інтернет-сайтів може привести до збільшення ризику залучення ув’язнених до забороненого зв’язку.
Суд не був тому переконаний, що причин відмови п. Калда у доступі до трьох інтернет-сайтів, про які було зазначено, було досить, щоб виправдати втручання у його право на отримання інформації. Таким чином, він прийшов до висновку, що втручання не було необхідним у демократичному суспільстві, і постановив, що мало місце порушення статті 10 Конвенції.
Стаття 41
Суд постановив, шістьма голосами проти одного, що встановлення факту порушення є достатньою підставою для задоволення вимог щодо компенсації моральної шкоди п. Калда.
Окрема думка
Суддя Kjølbro висловив окрему думку, що додається до постанови.
Переклад – Ганна Рожкова.