Пропозиції законодавчого врегулювання Інтернет-спорів

Встановлений нами масив проблем при здійсненні цивільно-процесуальних дій задля вирішення Інтернет-спору, на нашу думку, можна вирішити застосувавши наступний комплекс змін та доповнень до вже існуючих заходів безпеки в Інтернет:

– щодо проблеми анонімності сторін та їх ідентифікації:

впровадити обов’язкову перевірку реєстраторами доменних імен (веб адрес) даних сервісу «whois», що використовуються для направлення запитів з приводу отримання інформації про реєстрацію доменного імені[1] до фактичного делегування веб-адреси клієнту, тим самим перевіряючи подану інформацію для реєстрації лише в контексті, чи може вона існувати (така інформація) в цілому, а не достовірність зазначених даних.

– задля забезпечення прав власників торгових знаків на товари і послуги, елементи назв яких можуть використовуватись зловмисниками з метою реклами своєї продукції:

1) створити сервіс з відслідковування ідентичних доменних імен, які можуть мати схожість з вже зареєстрованими товарними знаками (марками), й повідомляти власників виключних прав на відповідні назви чи позначення про виявленні співпадіння, що відповідно з одного боку покращуватиме оперативність реагування таких осіб на порушення їх прав та вирішить проблему з фіксуванням такої схожості, бо сама система зможе повідомляти правовласника як у електронній так і у письмовій формі, з відповідно завіреним висновком про ідентичність, відомі дані про власника схожої веб-адреси;

2) паралельно з положеннями Корпорації Інтернету з розподілу імен та адрес (ICANN), шляхом впровадження через національне законодавство, розробити компанією-власником домену «.ua» для веб-адрес в цьому та регіональних доменних зонах електронний реєстр веб-сайтів на основі даних бази «whois» з подальшої можливістю роздрукування власником веб-адреси відповідного посвідчення-витягу, яке б слугувало доказом наявності відповідних прав на зазначену в ньому адресу, і наявність якого (посвідчення) можна було б перевірити судом, шляхом звірення реєстраційного номеру посвідчення та запису про таку веб-адресу в реєстрі, повний доступ до якого мали б виключно реєстратори та судові органи, інші уповноважені на те установи, для інших же користувачів, при бажанні перевірити відповідну інформацію, можна використовувати сервіс «whois» на загальних підставах, додатково зазначати у відповідному реєстрі, до кожного доменного імені, вид діяльності, з метою здійснення якої воно було зареєстроване, виокремлення такого підходу спрощує можливість отримання документу, що засвідчував би відповідні права, а також полегшує саму доказовість зазначених даних, сприяє попередньому визначенню підсудності спору з конкретного домену, відповідно до зазначеного у такому посвідченні виду діяльності, що здійснюється за допомогою «Інтернет-імені»;

3) надати регіональним реєстраторам можливість самостійно врегульовувати доменні спори за правилами ICANN, за умови згоди обох сторін на подібний вид вирішення такого спору, однак залишити альтернативним звернення до суду.

– з метою встановлення факту досягнення певних домовленостей, з яких виникають права та обов’язки сторін правовідносин:

запровадити окрему службу «публічного протоколу», за допомогою якого б, при користуванні мережею, особа надавала б згоду на зняття інформації щодо свого перебуванні на окремих веб-ресурсах, а згодом, при необхідності, могла б отримати протокол-витяг своїх дій в Інтернет, а також засвідчені знімки з монітору щодо вчинених дій (згоди сторін на заключення договору, обговорення його умов) як підтвердження самого факту вступу в Інтернет-правовідносини, при цьому особи, які приймали б участь у таких правовідносинах попереджувались би про використання одним із учасників відносин такого протоколу і також підтверджували згодою участь в такій формі їх посвідчення, та отримували б доступ до такої інформації в частині дій, здійснених ними.

– задля покращення ефективності та швидкості оцінки доказів судом:

забезпечити можливість дослідження судом доказів, що мають виключено електронний характер, розробити системне забезпечення перевірки сертифікатів електронного підпису судом, та надавати відповідні матеріали виключно на основі їх попередньої реєстрації в базі Акредитованого центру сертифікації ключів та засвідченням підписом із посиленим сертифікатом; внести до статті 11¹ Цивільного процесуального кодексу України, а саме до частини 1, пункт 8 в наступній редакції: «зберігання наданих сторонами доказів, що мають електронну форму», та пункт 9: «перевірку сертифікатів, що підтверджують електронні підписи в наданих сторонами документах електронного документообігу».

По суті, такими нововведеннями ми дещо відходимо від положень Інструктивних вказівок Державного арбітражу СРСР від 29.06.1979 р. № 1-4[2], в яких зазначається, що дані, які містять на технічному носієві можуть бути використані як доказ у справі лише у випадках, коли вони перетворені на форму, придатну для звичайного сприйняття та зберігання у справі[3], проте, система судового розгляду справи повинна модернізуватись, а окремі пропозиції, викладені в інших блоках сприяють закріпленню та підтвердженню «електронних фактів» у документарній формі і спрощують ознайомлення з ними судом, та прикріплення їх до справи, виконуючи норму даного положення в цілому.