Через специфіку ситуації та актуальність матеріалу, першим записом категорії “Інтелектуальна власність” проекту одразу стосуватиметься конкретного та доволі суттєвого питання, а саме неофіційного проекту закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет“, громадське обговорення якого завершилось більше місяця тому, однак подальший його доля невідома, у всякому разі поки що.
Тому цим матеріалом ми відновлюємо увагу до даного неофіційного законопроекту, аби руку на пульсі тримали усі зацікавленні подальшою долею врегулювання значного правового питання в мережі Інтернет.
Однак своєрідним “відкриттям рубрики” буде публікація не лише актуального питання, а й викладення його у новому форматі.
За підтримки Молодого радіо та Каналу громадського подкастингу частина матеріалів проекту буде публікуватись і в аудіо-форматі, що значно полегшує ознайомлення користувачів з питаннями, що розкриваються в рамках проекту Інтернет-право UA.
Чому така увага приділяється саме авторському праву?
Дана сфера є доволі специфічною, через те, що використання стороннього контенту відбувається практично кожним, хто має доступ до мережі Інтернет, та треба знати ще й як його використовувати, і тут мова йде не про перелік заходів, які дозволяють змінити контент, аби не допустити його блокування власником, або ж іншим чином забезпечити повноцінне його використання без оплати, ні.
Захисту потребують обидві сторони: автори – через неотримання винагороди за створені об’єкти, зокрема у формі прибутку, а користувачі – через неправомірне розміщення контенту, використання якого є оплатним, та не з позиції порушення авторського права, чим, по суті, і є такі дії, а з позиції незнання наслідків, які можуть настати за таке порушення. Ось чому дане питання важливе для всіх.
Розміщуючи певну фотографію на своїй сторінці, або ж монтуючи особисте відео з відомою музичною композицією улюбленої групи, користувач просто не замислюється над тим, що саме в даний момент порушує права інших осіб, тому повинні бути превентивні заходи, що попереджували б користувача про неправомірну діяльність. Та, незнання закону не звільняє від відповідальності, і тому саме через порівняно низьку правову культуру та правосвідомість, порушення авторського права в Інтернет відбувається повсякчасно.
Ключовою зв’язуючою ланкою, у цьому великому механізмі, залишається провайдер, через якого кожен з користувачів підтримує доступ до власно-облаштованого віртуального середовища, однак, в той же час, сприяє активному порушенню прав безліч суб’єктів авторського права.
Проблема захисту об’єктів авторського права в Інтернет, постала доволі давно, і основним джерелом її виникнення та розвитку залишається питання анонімності користувача в безмежному віртуальному просторі. Труднощі ідентифікації користувача Інтернет-мережі є підґрунтям неможливості визначення структурного складу правовідносин, що відбуваються у віртуальному просторі. Тому саме дана специфічна ознака є формоутворюючою для ряду інших особливостей, які вона породжує.
Вплив безпосередньо на віртуальний простір поки є неможливим, на користувача – через його анонімність, не визначеним, бо як можна впливати на невідому особу? В той час як за допомоги провайдера можливо, в залежності від виду порушення, здійснювати безпосереднє регулювання як віртуального простору, так і застосувати механізм впливу на діяльність користувача, і зарубіжний досвід підтверджує подібну практику.
Питання ж розвитку України в даній сфері за принципом переймання світового законотворчого досвіду є доволі специфічним, адже не рідко, за рішенням суду, правоохоронні органи в Україні вилучають устаткування провайдерів з метою попередження та припинення нібито злочинної діяльності самих провайдерів, в той час як порушниками є користувачі послуг, що надаються цілком автоматизовано та не відстежуються провайдером.
Однак, у найближчому майбутньому ситуацію може буде змінено, і правовий статус провайдерів, зокрема у сфері забезпечення захисту авторського права і суміжних прав буде більш конкретизовано і визначено законодавцем. Мова йде про поки що неофіціний законопроект, розробниками якого виступають Міністерство освіти України та Державна служба інтелектуальної власності України.
Тож, вашій увазі коментар до неофіційного проекту закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет“, розробленого спільно Міністерством освіти і науки України та Державною службою інтелектуальної власності України.
Заявлено, що проект розроблено з врахуванням досвіду США та Російської Федерації щодо процедури протидії піратським сайтам, однак, чи логічним є вирішення питання виключно за рахунок ресурсів провайдер? Останнім, до речі, щодо ресурсу, доведеться його збільшувати…
За існуючим на даний момент варіантом проекту, суб’єкт авторського права може звернутись до сервісної служби провайдера із заявою про порушення авторського права, до якої додається перелік відомостей про об’єкти авторського права, одночасно дана заява подається до Установи у сфері охорони авторського права і суміжних прав, яка реєструє дану заяву у спеціальному реєстрі. При цьому, обмін документацією протягом усієї процедури можливий «особисто, або шляхом відправлення (поштою, факсом, електронною поштою).
Згодом, матеріали, що надійшли від заявника, сервісна служба провайдера, протягом 2 робочих днів повинна направити дані матеріали особі “щодо веб-сайту якої подану заяву про порушення авторського права і (або) суміжних прав в мережі Інтернет і якій сервісна служба надає послуги з розміщення і (або) технічного забезпечення функціонування (адміністрування) веб-сайту, в тому числі послуги з реєстрації доменних імен в мережі Інтернет”
За 2 наступні дні, з дня отримання таких матеріалів, особа-власник веб-сайту, або ж його адміністратор, повинна надати відповідь, обгрунтовуючи правомірність розміщення спірних матеріалів, що, по суті, є доволі логічним, адже друга сторона повинна мати право в межах одного процесу надати свої доводи щодо підстав розміщення спірного матеріалу, однак дану частину ускладнює той факт, що до такої відповіді необхідно додати документи, що засвідчують “право на адміністрування доменного імені особою, що направляє відповідь на заяву; права на веб-сайт або права на управління веб-сайтом, особою, що направляє відповідь на заяву” – і тут виникає питання: а як саме це зробити? Якщо мій реєстратор доменного імені розташований в межах України, щось типу довідки оформити можливо, але як бути тим, хто реєструє домен у великих зарубіжних хостерів? І чому це не можливо довести через базу даних «whois?», якщо подані дані власника домену, при його реєстрації, були вказані вірні/правдиві…?
Та це не найцікавіше, більше, як раз, цікавить друга частина: «засвідчення права на веб-сайт або права на управління веб-сайтом, особою, що направляє відповідь на заяву» – які пропозиції надасте з цього питання? Надіслати скріншот панелі адміністрування сайту, щоб на ньому було чітко видно домен?
Подальший розгляд заяви в рамках описуваної процедури, відповідно до аналізованої статті закінчується виданням довідки провайдером, за результатами власної перевірки зазначених посилань (протягом 1 робочого дня з моменту отримання відповіді на заяву), Установі та заявнику про «наявність або відсутність на сайті об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, щодо яких надійшла заява», відповідно до частини 8 статті. Та, в залежності від причин, викладених у частинах 7, 8, 10 – блокування доступу до відповідних об’єктів авторського права і (або) суміжних прав на веб-сайті, а у разі неможливості такого блокування з технічних причин – припинення технічного забезпечення функціонування веб-сайту, щодо якого надійшла заява про порушення авторського права і (або) суміжних прав у мережі Інтернет, одночасно повідомивши про це у письмовому вигляді заявника та Установу. При цьому, сервісна служба, не несе відповідальності за блокування доступу до відповідних об’єктів авторського права і (або) суміжних прав або їх вилучення, обмеження чи припинення надання послуг, що здійснені у порядку, визначеному цією статтею неофіційного проекту закону.
За існуючим варіантом проекту, провайдер обтяжується комплексом додаткової діяльності з приводу:
- прийняття заяв від власників авторського права;
- направлення копій матеріалів абоненту-порушнику;
- надання письмових документів клієнту щодо засвідчення права на адміністрування доменного імені, право на управління веб-сайтом;
- встановлення наявності/відсутності об’єктів авторського права, вказаних у відповіді на заяву;
- видачі довідки про результати власної перевірки веб-ресурсу;
- організації системи блокування та припинення доступу до надаваної послуги;
- розробки системи контролю строку, відведеного на відповідь після отримання направленої заяви клієнту;
- впровадження додаткових методів відстеження продовження використання захищеного авторським правом контенту, після отримання відповіді від особи-порушника;
- контроля за кількістю ненаданих відповідей клієнтом-порушником з приводу надісланих йому заяв.
Додатково законопроект пронизано недоліками законодавчої техніки. Приміром, не визначені категорії «сервісна служба», «блокування», «припинення доступу», не вірно застосовується, як вже було зазначено, сполучення «сервісна служба надає послуги» (в контексті послуги доступу до Інтернет) в частині 5 статті 521 проекту, а надання письмових документів, що підтверджують управління веб-сайтом практично неможливе, бо володільцем технічних ресурсів може бути одна особа, а фактичним адміністратором веб-ресурсу – інша, і сам факт можливості доступу до адмін-панелі веб-платформи можливо засвідчити хіба що нотаріально, засвідченням знімку з екрану, на якому буде відображено адмін-панель.
До того ж, особисто провайдеру зазначені документи не є необхідними, адже, за запропонованого механізму, безпосередньо провайдером подається пакет документів заяви, отже провайдер вже може в рамках своєї діяльності співставити відповідні дані і визначити порушника.
Але виконання зазначених дій все одно вимагає додаткову перевірку встановлення джерела розміщення захищеного авторським правом контенту, адже заявник міг встановити дану відповідність невірно. Перепони та додаткове навантаження буде становити й забезпечення обігу кореспонденцій в рамках виконання процедури роботи над заявою, адже варіант опрацювання даних через e-mail не є здійсненним через відсутність поширення сертифікатів електронного підпису серед суб’єктів-учасників даних правовідносин.
В свою ж чергу, додаткове залучення ресурсів на виконання закону призведе порушення балансу попиту-пропозиції в політиці економічної обґрунтованості послуги для всіх клієнтів, що користуються Інтернет-доступом.
Зауважимо, що в той час, коли відповідальна Установа веде лише реєстр заяв та коригує відповідні зміни до нього в залежності від стадії розгляду даної заяви, основа робота з питань забезпечення охорони об’єктів авторського права, що покладена на державу, виконується звичайними суб’єктами господарської діяльності яким надано ліцензію на надання окремого виду послуг. До того ж абсолютно не всі провайдери надають послуги з розміщення контенту, через це виникає додаткове питання: чи повинен даний закон стосуватись всіх Інтернет-провайдерів?
Що ж до обґрунтування вибору моделі позасудового регулювання у даній сфері, то вибраний напрямок вважаємо вірним, через те що розгляд процедури в загальному судовому порядку стане більш неефективним з позиції швидкості реагування на подібні звернення, не через те, що контент може бути видалений за час проведення судових засідань, і спір втратить свій предмет, а через постійно зростаючу суму збитків, яка буде наноситись володільцеві об’єкту авторського права за час розгляду питання про видалення контенту.
Однак концепція, що обрана на реалізацію вже обраного напрямку захисту об’єктів авторського права в Інтернет потребує значного вдосконалення в питанні перекладення левової частки задач на провайдера та реалізації правовідносин з захисту контенту більш дієво.
Маємо надію, що громадське обговорення даного, ще неофіційного законопроекту відбулось продуктивно, і обрана концепція позасудового врегулювання не стане нововведенням, що впроваджує спробу захисту авторського права в мережі Інтернет за рахунок виключно збільшення навантаження на провайдерів.
© 2013, Михайло Горкуша