Wiki Аналітика

Проблеми врегулювання відносин у сфері електронних систем розрахунків

Відповідно до обіцяного анонсу, представляємо матеріал з особливостей розуміння окремих розрахункових систем в мережі Інтернет.

Різноманіття сучасних технологій пропонує нам все більший спектр інструментів для полегшення виконання повсякденних задач, що стають перед кожним в теперішньому світі.

У віртуальній площині стали відбуватись і розрахунки між особами, задля оптимізації співпраці у мережі Інтернет та швидкості отримання плати за надані товари чи послуги, однак, чи врегульовано існуючий стан речей? Чи визначаються законом розрахунки за допомоги альтернативних електронних систем і чи можливо їх врегульовувати відповідно до чинного законодавства України?

Безумовно, ми не можемо констатувати того факту, що чинним законодавством не врегульовано здійснення безготівкових операцій, та, за ситуації на даний момент, процес переходу матеріально-правових відносин у віртуальну, а в нашому випадку – безготівкову площину лише розпочався, і ми маємо врегулювання характеризованого типу відносин, частково прив’язуючись до матеріальної їх складової.

Перш за все, звернімо увагу на понятійно-категоріальний апарат визначеної проблематики. Відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» [1], законодавцем, статтею 1 визначено ряд таких понять як: «електронний платіжний засіб», «платіжна організація», «платіжна система» «платіжний інструмент», «система розрахунків» – які певним чином окреслюють сферу функціональної специфіки та змісту процесів, що відбуваються в електронних розрахункових системах, адже:

  • електронний платіжний засіб – платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ;
  • платіжна організація – юридична особа, що визначає правила роботи платіжної системи, а також виконує інші функції щодо забезпечення діяльності платіжної системи та несе відповідальність згідно з цим Законом та договором;
  • платіжна система – юридична особа, що визначає правила роботи платіжної системи, а також виконує інші функції щодо забезпечення діяльності платіжної системи та несе відповідальність згідно з цим Законом та договором;
  • платіжний інструмент – засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому носії інформації, який використовується для ініціювання переказів. До платіжних інструментів належать документи на переказ та електронні платіжні засоби;
  • система розрахунків – платіжна організація, учасники системи розрахунків та взаємовідносини, що виникають між ними щодо здійснення розрахунків за валютні цінності та фінансові інструменти [1].

Та хоч і відомі електроні розрахункові системи можна ототожнювати з наведеним переліком понять, адже власні ресурси в мережі Інтернет вони позиціонують саме як системи розрахунків, що використовують відповідні інструменти у своїй діяльності. Однак, навряд чи ми можемо говорити безпосередньо про платіжні організації, діяльність яких вибудована саме на такому термінологічному фундаменті, через те що всі операції, що ними здійснюються, побудовані навколо одиниць обліку грошових прав вимоги держателя по відношенню до боржника, і для легалізації цього процесу кожним користувачем, у вигляді чи то оферти, чи то безпосереднім укладенням такого договору, погоджується з умовами договору відступлення, що укладається з територіальним гарантом. Зокрема така схема закладена в основу діяльності популярної електронної розрахункової системи «Webmoney» [8].

Так само не наближають до істини правової природи існування подібної розрахункової системи у наближенні її безпосередньо до такої, а не визначенням звичайного товариства з обмеженою відповідальністю, яке просто займається розрахунковою діяльністю, і наступні визначення:

  • емісія електронних платіжних засобів (далі – емісія) – проведення операцій з випуску електронних платіжних засобів певної платіжної системи;
  • емітент електронних платіжних засобів (далі – емітент) – банк, що є учасником платіжної системи та здійснює емісію електронних платіжних засобів [1].

Адже вони пов’язані з банком, чого на практиці не відбувається, хоч і є доволі близьким, за своєю природою, способом обчислення та економічними операціями, які здійснюються з наведеними «одиницями обліку грошових прав вимоги», хоч і останні, за своїм змістом, використовуються саме як електронні платіжні засоби, та перебувають у внутрішній системі обчислення за значенням, близьким до наведеного. Одночасно зауважимо, що на сторінці українського гаранта функціонування системи, зазначено, що боржником за договором відступлення виступає «Український професійний банк», та, при цьому, система розрахунків «Webmoney» не зареєстрована як платіжна організація, і не має з відповідним банком договору на емісію електронних платіжних засобів.

Та, в той же час, неможливо не відмітити існування в законодавчій базі визначеного поняття «система електронних платежів Національного банку» [2], що безумовно є позитивом на шляху до врегулювання правовідносин, характеристика яких надається в межах даної роботи, однак, поки що безпосередньо не стосується даної проблематики.

Нонсенс, виходячи з практичного аналізу правової природи та сутності «одиниць обліку грошових прав вимоги», які, по суті, як раз є електронними платіжними засобами і функціонують за допомоги обслуговування їх системою розрахунків, що створена та обслуговується платіжною системою відповідної платіжної організації, сама організація позиціонує зазначені правовідносини абсолютно на іншому підґрунті і вибудовує свою логіку пояснення щодо легалізації здійснюваної діяльності.

Так, на головній сторінці опису системи «Webmoney» зазначається, що: «Права вимоги, згідно ст. 512 ГК України, можуть бути переуступлені іншій особі (новому кредитору). За «Договором відступлення» Гарант зобов’язується:

  • продавати (перепоступатися) ПВ користувачу системи WebMoney, коли той побажає їх купити (провести «введення»);
  • викупляти ПВ за гроші у користувача, коли той звернеться до Гаранта з такою пропозицією (провести «виведення»).

Перехід прав вимоги від Гаранта до користувача або зворотньо супроводжується рухом та обліком WMU на гаманцях. Таким чином, WMU самі по собі НЕ є грошима, платіжним інструментом, фінансовим активом або товаром, а є засобом обліку ПВ. WMU існують у вигляді електронних записів у базі даних системи WebMoney й відображають перехід ПВ (дебіторської заборгованості), яка відбувається у «реальному світі» [8].

На основі зазначеного способу тлумачення правовідносин, що відбуваються з WMU, описується також пояснення їх купівлі-продажу, при якому відсутня сплата ПДВ, а також здійснення прийому WMU і продажу їх товариству з обмеженою відповідальністю «УГА», з детальним описом механізмів оподаткування, які, відповідно, не стосуються до описуваних правовідносин, як до операцій з електронними платіжними засобами.

Запропоноване «Webmoney» бачення природи забезпечуваних ними правовідносин породжує, в тому числі, і невідповідність форми та змісту не лише при характеристиці електронних платіжних засобів, чим, як раз, за змістом є одиниці обороту системи, а й вносить певні коригування в здійснення операцій з безготівковими розрахунками, адже, за поширеною схемою, отримані користувачем одиниці забезпечення грошових зобов’язань системи «Webmoney» спершу конвертуються у безготівкову грошову одиницю, а потім виводяться безпосередньо в грошову одиницю.

При цьому, одиниці забезпечення грошових вимог «Webmoney», звісно, не є одиницею безготівкового розрахунку, через те, що безготівкові розрахунки – перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді [4], а Український професійний банк хоч і виступає боржником за наведеної системи одиниць забезпечення грошових вимог, однак не виконує жодних операцій, що здійснювали б обіг таких одиниць всередині самої системи «Webmoney», тому є лише певним зовнішнім суб’єктом забезпечення і гарантування внутрішньосистемних відносин.

Однак, доволі часто, одиниці забезпечення грошових зобов’язань системи «Webmoney» так і залишаються всередині самої системи, як еквівалент безготівкових одиниць розрахунку, і не виводяться навіть в безготівкову гривню, а, відповідно до встановленого курсу використовуються користувачами системи для оплати робіт, товарів, послуг, надання кредитів між користувачами один одному всередині системи, при чому, під доволі низький відсоток, тим самим забезпечуючи їх масовий електронний обіг, уникаючи при цьому будь-якого контролю з боку держави.

Але, описувана проблематика даної статті все ж зацікавила й державні органи, «Webmoney» не вдавалось жити за своїм тлумаченням і правовою природою здійснюваних всередині їхньої платіжної системи одиниць обліку грошових прав вимоги. Зокрема, за однією з офіційних позицій Міністерства доходів і зборів за 2013 р.: «діяльність оператора платіжної системи WebMoney в Україні у тому вигляді, в якому вона провадилася на території держави, не відповідає нормам чинного українського законодавства, зокрема, вимогам Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а також низки підзаконних актів, що регламентують емісію, обіг та використання «електронних грошей» та подібних платіжних одиниць» [7] – висловлюючи дану думку, представники міністерства посилаються на статтю 9 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» [1], відповідно до якої, платіжні організації платіжних систем, учасники платіжних систем та оператори послуг платіжної інфраструктури мають право здійснювати діяльність в Україні виключно після їх реєстрації шляхом внесення відомостей про них до Реєстру платіжних систем, систем розрахунків, учасників цих систем та операторів послуг платіжної інфраструктури, який ведеться Національним банком України, тим самим відкидуючи будь-яку полеміку з приводу плутанини щодо визначення оператора платіжної системи «Webmoney» платіжною організацією.

До того ж, працівниками фінансових розслідувань було встановлено, що правила діяльності даної платіжної системи не погоджувалися з Національним банкам України [10], і діяльність самої платіжної організації не відповідає вимогам Національного банку щодо врегулювання правовідносин даного виду.

Що ж до останнього – мова йдеться про Положення «Про електронні гроші в Україні» [3], в пункті 1.3 якого чітко зазначається, що:

  • електронними грошима є одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими, ніж емітент, особами і є грошовим зобов’язанням емітента;
  • система електронних грошей – сукупність відносин між емітентом, оператором, агентами, торговцями та користувачами щодо здійснення випуску, обігу та погашення електронних грошей.

До того ж, встановлюються вимоги щодо здійснення випуску електронних грошей, їх розповсюдження, використання, приймання та здійснення з ними обмінних операцій, вимоги щодо погашення електронних грошей, систем електронних грошей та порядок узгодження правил системи електронних грошей/здійснення операцій з електронними грошима.

Невідповідність діяльності оператора платіжної системи «Webmoney» останньому призвела до блокування банківських рахунках, що входили до незаконної схеми понад 60 млн. гривень [10], а також блокуванням рахунків електронної системи, за рішенням суду, на суму, близько 1 млн. гривень через невідповідність діяльності платіжної системи українському законодавству [9].

Таким чином, віртуалізація багатьох суспільних процесів породжує створення нових електронних інструментів задля полегшення нашого життя, однак, і регулювання новостворюваних, в тому числі, і платіжних інструментів, ще є доволі недосконалим, дозволяючи суб’єктам створення та обслуговування електронних платіжних систем трактувати свою діяльність в правовому полі за більш вигідною для себе позицією, тому, в окремих ситуаціях, задля уникнення подвійного тлумачення одних і тих же правових норм, державні органи регулювання та контролю втручаються в таку протизаконну діяльність, вносячи свої корективи та регламентуючи новостворені процеси відповідно до чинного законодавства.

Українському Інтернет-користувачеві слід пам’ятати про недосконалість законодавчої техніки у відносинах регулювання Інтернет-правовідносин, і ставитись до функціонуючих в мережі сервісів, приділяючи дослідженню функціонування їх в межах правового полю більшої уваги, аніж завідомо погоджуватись з правилами користування сервісом, що пропонуються при реєстрації в ньому, достовірно не знаючи, яка їх правова природа.

Список використаних джерел

© 2013, Михайло Горкуша

Comments are closed.