Wiki Аналітика

Особливості Інтернет-правовідносин: що чим є насправді?

Специфіка та особливості Інтернет-відносин починають формуватись ще на етапі питання про визначення Інтернет як об’єкта чи суб’єкта правочинів. Питання є доволі спірним та неоднозначним, однак, на нашу думку, конкретного вирішення не має, бо для користувачів, Інтернет необхідно розуміти як середовище для здійснення певних дій, виконання функцій, а для структур, які можуть мати певний владний вплив над мережею, змінювати характеристики підключення, певним чином впливати на мережу в технічному аспекті, Інтернет є об’єктом. Ситуація, за якої «всесвітню павутину» можна вважати суб’єктом правовідносин виокремити просто неможливо.

Характеризуючи деталі окремих особливостей Інтернет-відносин, що допоможуть зрозуміти існуючі проблеми здійснення цивільного процесу в даній сфері, за необхідне вважаємо зупинитись на класифікації специфічних аспектів у цьому питанні Незнамова Андрія Володимировича, який, у своєму дисертаційному дослідженні виділяє наступні категорії:

  • суб’єкт правовідносин;
  • доменні імена;
  • суб’єктивний склад;
  • технічна особливість [1].

В даному випадку, визначений перелік є важливим через те, що встановлення суб’єкту правовідносин (сторони) необхідне для відповідного складання позову та звернення до суду; за допомогою доменного імені, можна визначити власника веб-ресурсу (приміром, директора інтернет-магазину), однак, специфіка реєстрації доменних імен може й створити ситуацію за якої власником веб-адреси сайту й головою організації, якій присвячено сайт можуть бути різні особи, до того ж, реєстрація домена можлива також й від підставної особи чи організації[2]; визначення суб’єктивного складу, та закріплення можливими засобами, важливе для встановлення самого спору та конкретизації дій, с приводу яких він виник; а технічні особливості регламентують аспект використання апаратних та програмних засобів як для здійснення правовідносин, що відбулись і з приводу яких виник спір, так і для ознайомлення з доказами сторін, іншими фактами, які можуть встановлювати окремі обставини справи.

На думку В. М. Чибинаева та А. П. Кузьмина, «юридична особливість відносин між користувачами Інтернет полягає у специфічному способі реалізації прав та обов’язків осіб – користувачів мережі [3]»

Говорячи більш детально про специфіку «електронних правовідносин», що можуть породжувати Інтернет-спір, слід охарактеризувати думки, що склались доктринально з приводу цього питання.

Зокрема, на думку Н. А. Дмитрика, можна сформувати наступний перелік особливостей правовідносин у мережі Інтернет, що мають юридичне значення:

  • невизначеність місця розташування сторін, що обумовлює можливі проблеми з правом, яке необхідно застосувати, а також з реальним виконанням обов’язків;
  • складність ідентифікації учасників правовідносин у мережі;
  • залежність відносин між учасниками мережі від відносин з провайдерами Інтернет-послуг;
  • електронний характер документообігу в мережі, що обумовлює необхідність застосування спеціального програмного та апаратного забезпечення [4].

Зазначені положення суттєво впливають на здійснення захисту права шляхом звернення до суду, адже неможливість визначити місце розташування сторони, відсутність інформації для її ідентифікації практично вже на початковій стадії унеможливлює не те що вирішення спору, а подання самого позову, звісно, в мережі вже розроблений ряд заходів для такої ідентифікації особи, проте зловмисниками досить часто порушуються основні вимоги щодо реєстрації своєї діяльності в Інтернет.

Специфіка Інтернет-відносин, на думку А. В. Глушкова, найбільш яскраво проявляється в таких сферах:

  1. Юридична специфіка Інтернет полягає в тому, що неможливо чітко визначити статус мережі (сюди ж відносять і спір про те, чи є Інтернет суб’єктом або об’єктом права).
  2. У структурних елементах Інтернет-відносин, до яких, в частині суб’єкта можна віднести: неможливість чіткого визначення дієздатності особи – учасника правовідносин; наявність віртуальних організацій; використання програм-роботів, які надають можливість вступати у відносини автоматично; неможливість визначити місцезнаходження особи.
  3. Доказування складу правопорушення, здійсненного в Інтернет.
  4. Регулювання комерційної діяльності [1].

Змінність багатьох факторів ускладнює доказування тих чи інших обставин, а також робить досить важкою процедуру збору та забезпечення доказів і визначення їх належності та допустимості.

Всі ці особливості породжують достатньо велику кількість перепон при здійсненні, зокрема, цивільно-процесуальної діяльності, виходячи з того, що багато факторів є доволі перемінними, що, в свою чергу, ускладнює доказування тих чи інших обставин, а також робить досить важкою процедуру збору та забезпечення доказів і визначення їх належності та допустимості. До того ж, справедливим є твердження про те, що вирішення проблеми відповідальності ускладнюється тим, що самого виявлення порушника в Інтернет недостатньо, більш складніше зібрати та закріпити докази, які існували в мережі правопорушення чи злочину, і робити це необхідно таким чином, щоб суд вважав їх належними та допустимими відповідно до процесуального законодавства [6], та й з процесуальної точки зору, питання доказування при розгляді Інтернет-спорів спорів дійсно є особливістю такого роду справ [7].

На думку Л. В. Горшкова, «складність застосування територіальних критеріїв до діяльності у мережі Інтернет полягає в тому, що суб’єкт, який здійснює комерційну діяльність в Інтернеті, може не мати ані торгового приміщення, ані офісу, ні складу, ні персоналу, і єдиними його ознаками, які зможуть виступати ідентифікаторами його діяльності будуть адреса Інтернет-сайту та веб-сервера [8]».

Як зазначає С. В. Петровський, однією з проблем яка виникає при наданні Інтернет-послуг, є проблема правового регулювання виключних прав на адресу (доменне ім’я), яка ідентифікує інформаційний ресурс в мережі, й пов’язує його з правами на товарний знак та фірмову назву. Більш того, «специфіка мережі Інтернет проявляється в тому, що кожен Інтернет-ресурс може відноситись до окремої території виключно за рахунок реєстрації доменного імені в конкретному сегменті мережі»[9], а це, в свою чергу, може означати те, що реєстрація веб-сайту за ознакою доменного імені ще не значить фактичне його розташування в певному регіоні[10], що може бути визначений наперед в його адресі. Наприклад, можлива ситуація, коли певний веб-ресурс знаходиться у доменній зоні «.ru», що робить умовну прив’язку до території Російської Федерації, а сам сервер, що обслуговує даний ресурс розташовується в Україні, тим самим, породжуючи додаткову проблему визначення підсудності можливого спору, якщо розглядати це питання через призму територіального принципу.

Суб’єктний склад відносин, пов’язаних с використанням мережі Інтернет, також, доволі часто виявляється складним. Це зумовлено тим, що користувач входить в мережу завдяки діяльності самостійної особи, що надає такі Інтернет-послуги – провайдера, доменне ім’я також реєструється самостійною третьою особою – реєстратором, до того ж самостійним суб’єктом є й власник самої адреси сайту, який власником самого сайту може не бути [11].

Проте, в будь-якому випадку Інтернет спір виникає лише при будь-якому користування мережею Інтернет, або за умови, що без її використання відносини, з яких випливає спір не виникли б. Таким чином, Незнамов у своїй праці дає таке визначення Інтернет спору – спір, пов’язаний з використанням мережі Інтернет, за умови, що відносини, з яких виник такий спір, істотно обумовлені у своєму виникненні або розвитку телекомунікаційній мережі Інтернет [12].

Таким чином, нами було встановлено, що Інтернет активно використовується у здійсненні правочинів за сучасності, нашою державою також прийнято ряд необхідних законів у цій сфері, зокрема для врегулювання електронного документообігу та документації, електронного цифрового підпису, а також податкової звітності, проте окремі положення вводяться занадто повільно, а інші не розвиваються й зовсім, а тому, на даний момент, можна стверджувати про те, що основний масив «віртуальних правочинів» законодавцем чітко не врегульований.

Інтернет, як явище, не може однозначно бути суб’єктом чи об’єктом з точки хору оцінки його «юридичних властивостей», однак правового врегулювання він потребує, зокрема, особливу увагу слід звернути на суб’єктів правовідносин, доменні імена, суб’єктивний склад та технічні особливості [13] – як ключові елементні складові «електронних правовідносин».

Серед ключових положень, які визначають особливість самої природи Інтернет-правовідносин, а в свою чергу, й спору, нами були виділені наступні: неможливість визначити місце розташування сторони, відсутність ідентифікуючої сторону інформації, неможливість чіткого визначення дієздатності особи, складність доказування складу правопорушення, здійсненого в Інтернет [14], невирішеними остаточно залишаються також питання збору та закріплення доказів [15], складність застосування територіальних критеріїв до діяльності у мережі Інтернет [16], а також суб’єктний склад відносин.

Зважаючи на вище викладене, та проаналізувавши самостійно окремі аспекти даної теми, ми погоджуємось з визначенням, що Інтернет спір – це спір, пов’язаний з використанням мережі Інтернет, за умови, що відносини, з яких виник такий спір, істотно обумовлені у своєму виникненні або розвитку телекомунікаційній мережі Інтернет [17].

Список використаних джерел

© 2013, Михайло Горкуша

Comments are closed.