Аналітика Інтелектуальна власність

Захист авторських прав в мережі Інтернет

Авторське право, як і право інтелектуальної власності в цілому, з огляду на завдання, які воно вирішує, має виключний характер і розглядається як сукупність немайнових (особистих) та майнових прав автора, що надаються йому законом, оголосити себе автором твору: доводити його до відома публіки, відтворювати та розповсюджувати або використовувати його будь-якими іншими способами і засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твір певними способами.
В об’єктивному розумінні авторське право, як різновид права інтелектуальної власності, є цивільно-правовим інститутом, який регулює певну зовнішньо і внутрішньо споріднену категорію відносин, пов’язаних зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва. У суб’єктивному розумінні авторське право – це сукупність прав, які належать конкретному автору або його правонаступникам та іншим суб’єктам авторського права, у зв’язку зі створенням і використанням твору науки, літератури і мистецтва [1, с.18].

У законодавстві Україні не закріплено визначення поняття «авторське право». У ст. 433 ЦКУ ст. 8 ЗУ «Про авторське право і суміжні права», закріплено, що до об’єктів авторського права відносяться: літературні та художні твори (романи, поеми, статті, та інші письмові твори; лекції, промови,проповіді та інші усні твори; драматичні, музично – драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; інші групи об’єктів); комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; інші твори. Тобто об’єкти авторського право досить різноманітні і напевно, з розвитком культури і суспільства ще будуть з’являться нові об’єкти. Так з розвитком світової мережі Інтернет, з’явилися такі об’єкт як комп’ютерні програми і компіляції даних [2, 3].

Відповідно до ст.434 ЦКУ та ст. 10 ЗУ «Про авторське право і суміжні права», не є об’єктом авторського права: а) повідомлення про новини дня або поточні  події,  що  мають характер звичайної прес-інформації; б) твори народної творчості (фольклор); в) видані  органами  державної  влади  у межах їх повноважень офіційні документи політичного,  законодавчого,  адміністративного характеру  (закони,  укази,  постанови,  судові рішення,  державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; г) державні символи України,  державні  нагороди;  символи  і знаки  органів  державної  влади,  Збройних  Сил  України та інших військових формувань;  символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;
д) грошові знаки; е) розклади     руху     транспортних    засобів,    розклади телерадіопередач,  телефонні довідники  та  інші  аналогічні  бази даних,  що  не  відповідають  критеріям  оригінальності  і  на які
поширюється право sui-generis (своєрідне право,  право  особливого роду) [3].

Крім того, що об’єкти авторського права знаходяться в постійному розвитку, вони потребують якісної охорони. Особливо сильно це питання стало після розвитку і розповсюдження світової мережі Інтернет. Глобальна система стала невід’ємної частиною розвитку суспільства і світу. Насправді, з використанням Інтернету з’являються різноманітні види відносин. Але крім створення нових відносин, реалізацію ряду інших відносин і при всіх інших корисних напрямків, Інтернет став простором порушення прав осіб і авторських прав в першу чергу.

Як зазначає Ріппа П.С. дані, що наповнюють глобальну мережу Інтернет, тобто контент, є об’єктами авторських прав. Але для отримання доступу до цієї комп’ютерної мережі, необхідно скористатися різноманітним програмним забезпеченням, яке, в свою чергу, є також об’єктом авторського права. За підрахунками спеціалістів, загальний обсяг інформації, яка перебуває в мережі Інтернет, становить понад 500 млрд. гігабайт, причому цей показник невпинно зростає [4].

Авторське право в Україні регулюється Цивільним кодексом та Законом України «Про авторське право та суміжні права». Відповідно до нещодавно внесених доповнень розміщення твору в оцифрованому вигляді в Інтернет вважається публікацією твору або його поширенням і тому потребує дозволу власника авторського права. Розміщення в Інтернет копії твору чи його частини без дозволу автора є порушенням Закону і може бути оскаржене в суді з вимогою відшкодування моральної шкоди та завданих матеріальних збитків (упущеної вигоди).

У 2000 році був виданий  Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інфор­маційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» від 31.07.2000 .року. Характеризу­ючи цей документ слід сказати, що він має декларативний характер, але при цьому визначає основні напрями правово­го регулювання Інтернет в Україні. Передовсім, це захист ав­торського права в глобальній мережі [5].

Проте, як вказує Ріппа П.С., через особливості функціонування Інтернету, а саме: анонімності користувачів, екстериторіального характеру, свобод та швидкості поширення інформації – порушення авторських прав стало настільки буденним і поширеним явищем, що особа, вчиняючи протиправні дії, просто не усвідомлює їх сутності, а навпаки гадає, що діє в рамках закону [4].

Найпоширенішими видами порушень в мережі Інтернет є: незаконне відтворення і копіювання музичних, художніх, літературних творів чи комп’ютерних програм без попереднього надання на це згоди автором чи правовласником. Це виражає порушення матеріальних прав авторів. Крім цього, все популярніше становиться такий вид порушень як плагіат. Такі порушення в мережі Інтернет порушують матеріальні і нематеріальні права авторів.

Франція, перша країна, яка оголосила боротьбу з піратством в мережі Інтернет, шляхом прийняття Закону «Про три кроки», який був розроблений за ініціативою президента Франції Ніколя Саркозі і вступив у дію з 1 жовтня 2010 року. Завдяки цьому влада отримала право на повне прослуховування трафіку, а також на сповіщення по електронній пошті тих, хто активно викачує з мережі піратські програми та мультимедійний контент у файлообмінних мережах. Закон передбачив, що «пірати», які ігнорують попередження електронною поштою, втрачають доступ до мережі терміном на рік, крім того в ряді випадків передбачений штраф до 300 тис євро або навіть тюремне ув’язнення. Закон також зобов’язав місцевих інтернет-провайдерів перехоплювати і передавати владі дані про людей, які займаються розповсюдженням піратських матеріалів. Щодо цих осіб в подальшому порушуються кримінальні справи [6].

Іван Римаренко у своїй роботі «Захист авторських прав та творів, розміщених в Інтернеті, визначає два шляхи для захисту авторський прав і мережі Інтернет.

Захист на етапі до порушення: 1) обмежена функціональність – автори розповсюджують програми, які не здатні друкувати документи або зберігати їх у пам’яті комп’ютера; 2) «годинникова бомба» – автор розповсюджує повноцінний об’єкт авторського права, але встановлює дату, після якої доступ до нього буде неможливим; 3) захист від копіювання, тобто автор встановлює кількість разів, коли файл може бути скопійований; 4) криптографічні конверти – твір зашифровано так, що доступ до нього можливий з використанням ключа до шрифту; 5)контракти-угоди «наскрізного клацання» укладені через Інтернет, це – дозволи автора на використання творів; 6) запобіжні заходи: попередня публікація матеріалу на традиційному матеріалі, підтвердження факту існування твору на певну дату, засвідчення в нотаріуса дати створення твору, запис на лазерному диску і поміщення в архів або веб-депозитарій; 7) клірингові центри – автор надає центру право ліцензувати свої права на твір, центр приймає плату від користувача і передає її володільцеві авторських прав [7, с.34].

Захист на етапі після порушення: 1) агенти – це комп’ютерні програми, які автоматично виконують попередньо визначені команди, наприклад, пошук у мережі контрафактних примірників творів; 2) стенографія – процес приховування інформації у файлах, наприклад «водяного знаку» автору твору, що буде доказом авторства цієї особи щодо цього твору; 3) «маячок» – це особлива мітка, яка розміщується в творі і спрацьовує під час несанкціонованого використання, надаючи можливість знайти порушника авторських прав; 4) використання кодових слів [7, с.37].

Застосування таких заходів захисту авторських прав в мережі Інтернет і справді зможе забезпечити належний захист, але для реалізації таких заходів необхідна підтримка з боку держави і ряд інших дій. Отже, сьогоднішні тенденції рухаються в бік саме мережі Інтернет, де зберігаються невизначена кількість об’єктів інтелектуальної власності, що потребують правової допомоги. Необхідно внести зміни в національне законодавство, а можливо і прийняття нового законодавчого акту з питань захисту авторських прав в мережі Інтернет. Більшість країн Європи вже займаються цими питаннями і частково можуть контролювати  процеси і забезпечити захист прав авторів в мережі Інтернет.

Райчева Дар’я,

студентка Одеського національного морського університету

Список використаних джерел

Comments are closed.