З кожним днем наше життя все тісніше й тісніше переплітається з мережею Інтернет. Лишаються одиниці «принципових», які, скоріше за все, з власних переконань не створюють облікові записи, електронні гаманці, пошти та профілі в соціальних мережах. Всі ж інші вже частково або з головою занурились у цифровий світ. Наразі ми цілком усвідомили, наскільки Інтернет проник у наше життя, а от наскільки ми заглибилися в Інтернет, залишається відкритим питанням. Дуже важко пояснити людині, що практично все, що в неї є в мережі, знаходиться в її користуванні, однак майже нічого їй не належить.
В кінці 2012 року в інтернеті з’явилася інформація про те, що Брюс Вілліс збирається судитися з Itunes. Насправді ж це був просто журналістський трюк, який потім спростувала його дружина в твіттері, але уявімо що це не так і що «міцний горішок» насправді хоче передати у спадок свою медіатеку і підбірку кіно. Як йому пояснити, що він придбав лише ліцензію на прослуховування і перегляд, але не право власності на самі медіа файли? Так от, актуальним видається питання про те, що лишається після життя людини в мережі і що насправді з цього їй належить? Тому цю статтю я хочу присвятити спадкуванню віртуальних об’єктів та їхньому переходу після смерті власника.
В Україні ці питання стоять не так гостро, як в країнах, де віртуальні об’єкти визнаються та регулюються на законодавчому рівні. Однак українці не є винятком з загального правила, тому вони також стикаються з цим питанням.
Після смерті людини її віртуальні здобутки в прямому сенсі потрапляють в правовий лімб. Це пов’язано з тим, що ніде ви не знайдете чітко прописаного і уніфікованого механізму спадкування віртуального майна. «Що далі робити з віртуальним майном?» – це питання, яке зараз активно вирішується на законодавчому рівні Америки, Китаю та південної Кореї.
Існуючий досвід спадкування віртуального майна
Поки що немає єдиного правового підходу до спадкування віртуального майна, однак з’являються окремі законодавчі ініціативи з цього приводу. Прикладом є закон, який прийняли в штаті Делавер. Ним регулюється спадкування облікових записів в онлайн-сервісах. На законодавчому рівні встановлено, що юрист, який реалізовує заповіт, може передати акаунти в соціальних мережах, електронну пошту, підписки на сервіси визначеному в заповіті члену сім’ї. Закон надає дуже широке тлумачення цифровим активам, що позитивно вплине на подальший розвиток віртуального спадкування. Окремо варто відзначити, що на основі вищезазначеного нормативного акту було розроблено уніфікований акт, який рекомендовано прийняти у всіх штатах країни.
Допоки не створено однакового механізму спадкування, деякі сервіси вирішують це питання самостійно. Користувачам Google пропонується додаток «на всяк випадок», за допомогою якого особа може вказати, що станеться з її акаунтом, якщо вона перестане його використовувати протягом певного періоду. Facebook в цьому плані не відстає, користувачеві надається можливість визначити долю свого облікового запису власноруч або обрати розпорядника акаунта. Відтак, якщо буде встановлено, що акаунт знаходиться в пам’ятному статусі (стан акаунта, коли він фактично не функціонує, але зберігає певні функції), зберігач (особа, яку наділили правами розпоряджатися акаунтом) зможе вчиняти певні дії від імені першочергово власника облікового запису. Вищезазначені сервіси надають право вибору користувачеві: він може видалити свій акаунт, переписати на когось або просто лишити як є, але, на превеликий жаль, не всі провайдери онлайн послуг врегулювали це питання. На відміну від акаунтів у Facebook та Google, акаунти платіжної системи Alipay не спадкуються, але адміністрація заявляє, що можна успадкувати кошти, що лишилися на акаунті.
Яким чином визначити, що буде з вашими віртуальними надбаннями?
Наріжним каменем спадкування віртуального майна є договірна сторона цих відносин. Основним документом, що їх підтверджує, є згода користувача і ліцензіара програмного забезпечення (EULA). Провайдери інтернет послуг часто зловживають своїм становищем, оскільки вони цю згоду складають. В цьому документі, зазвичай, визначається: що після смерті власника облікового запису ніхто не може отримати доступ до нього і будь-які права на інформаційний зміст будуть анульовані.
У світовій практиці вже є непоодинокі випадки, коли особам було відмовлено у праві на доступ до акаунтів померлих. Прикладом слугує ситуація, коли дружина не змогла отримати доступ до акаунта померлого чоловіка. Справа пов’язана з китайською телекомунікаційною компанією Tencent та її меседжером QQ. В історії переписки померлого зберігалися сімейні фото та певна інформація, яку дружина хотіла отримати. Але, виходячи з правил користування QQ, вхід до запису можна вчинити лише за допомогою паролю, якого пані Ванг не мала, що в значній мірі обмежило її права. Проблемні питання спадкування висвітлює ситуація, яка склалася ще в 2005 році у сім’ї Елсворт і пошукового сервісу Yahoo. Джастін Елсворт помер під час бойових дій в Іраку. Батько померлого, Джон Елсворт, виявив бажання з пошти сина написати всім друзям і товаришам прощальне повідомлення, але адміністрація Yahoo в цьому йому відмовила. Він звернувся до суду з вимогою отримати контактну інформацію з пошти. Суд постановив, що батьки мають право на доступ до інформації загиблого сина. Натомість, Yahoo скопіював всі електроні адреси на електронний носій і передав батькам загиблого, однак доступу до поштової скринька так і не надав. Що свідчить про наявність спірних питань між спадкуванням віртуальної власності та розголошенням персональної інформації та про уніфіковані підходи до вирішення подібних проблем. Уваги вартує й ситуація, яка склалася на найбільшій азіатській торговій е-платформі Taobao. Двадцяти чотирьох річна дівчина – господарка магазину померла, а її онлайн магазин завис у віртуальному просторі. З найближчих родичів у неї лишився наречений. Адміністрація Taobao взяла на себе відповідальність за розпорядження її магазином до винесення судом вироку. Однак юридичні фахівці в цьому плані наголошують на неоднозначності правового статусу віртуальних об’єктів і на тому, що не всі вони можуть спадкуватися. Данна справа викликала неабиякий ажіотаж серед користувачів ресурсу, оскільки від цього ніхто не застрахований.
Духовний аспект спадкування
Крім матеріальної складової спадкування віртуального майна варто враховувати і духовну. Ми живемо в цифрову епоху, але бажання лишити щось по собі незмінно існує поряд. То чому люди, які живуть у двадцять першому сторіччі мають бути обмежені в цьому? Вони також лишають частинку себе в інтернеті, якщо сказати по-іншому, вони пишуть історію, просто фіксується вона на цифрових носіях. Не виключено, що зараз хтось веде блог і він не користується особливою популярністю, але ніхто не гарантує, що ситуація не зміниться через 50 років.
Сучасні школярі в шкільному курсі англійської мови обов’язково проходять тему «generation gap». Так от, віртуальне спадкування – це вихід уникнути прірви між поколіннями. Чому культурний спадок має зникати безслідно, якщо з життя йде користувач? Можливо він хотів своїми надбаннями, думками та переживаннями поділитися з нащадками, але через те, що це питання наразі не на часі, в нього не було можливості правильно розпорядитися своїми віртуальними благами.
Вирішення проблем
Вище було наведено декілька прикладів, які ілюструють ситуацію у суспільстві. Однозначно можна сказати, що такий стан речей є незадовільним. Я бачу декілька способів вирішення проблем спадкування віртуальних об’єктів на теперішній момент. Умовно їх можна поділити на правові та позаправові.
1. Скористатися світовим досвідом і визначити правовий статут віртуального майна на законодавчому рівні:
- прирівняти віртуальне майно до звичайного. Частково вирішить питання з його спадковістю, тому що спадкуватиметься воно також на загальних засадах, але спричинить інші складнощі у користуванні ним.
- прирівняти віртуальні об’єкти до об’єктів, які охороняються інтелектуальним правом. Всі ми знаємо, що на рівні закону комп’ютерна програма охороняється як літературний твір, але разом з тим не всі усвідомлюють, що все існуюче в інтернеті – це набір байтів. Тому розумно було б і регулювати це відповідно.
2. Створити уніфіковані вимоги до end-user-agreement license, які б регулювали спадкове питання. Це актуально як для користувачів, так і для провайдерів онлайн послуг. Відповідно в спадковому розділі користувач в обов’язковому порядку мав би обрати один або декілька з наданих йому варіантів:
- вказати строки дії облікового запису;
- вказати довірену особу (людину, якій у разі смерті буде надіслана резервна копія з відповідною інформацією та даними);
- залишити право розпорядження за провайдерами послуг (встановити термін, з плином часу якого користувача повідомляли про можливість видалення його віртуального майна, що знімало б відповідальність з провайдерів послуг);
3. Використовувати послуги сервісів цифрового спадкування. Є компанії які безкоштовно або за визначену плату зберігатимуть інформацію, яка дає змогу отримати доступ до соціальних профілів, ігрових акаунтів та електронних гаманців користувача. Такий сервіс автоматично відправлятиме повідомлення на пошту для продовження зберігання. Факт не відповіді на контрольне повідомлення слугуватиме підтвердженням, що пора розподілити спадщину серед вашої «цифрової сім’ї».
4. Передавати паролі, інформацію та ключі на зберігання вашим довіреним особам. Це можуть бути як члени сім’ї, так і просто люди, яким ви довіряєте. Таку альтернативу також можна розглядати, але одразу ж треба розуміти, скільки ризиків з’являється і яка відповідальність падає на плечі утримувачів.
Кожне нове покоління все більше користується онлайн сервісами, тому спадкування віртуального майна – питання, яке з кожним днем стає актуальніше й ближче до нас. Майнове право вже перетравлює цей процес, але це лише початкова фаза становлення цифрового спадкування. Пройде ще чимало часу, поки законодавець розставить всі крапки над “і”. І це навіть не питання до українського законодавця – це питання міждержавного масштабу. Тому нам наразі лишається вирішувати такі питання самостійно, оскільки питання спадкування і спадкування цифрових активів в тому числі, як і питання смерті, не зникне ніколи.
Дмитро Гузь, партнер lexnet.io