Громадська зустріч на тему конституційного процесу в Україні відбулась і у Львові, 23 листопада 2015 р. В рамках програми “Схід і захід разом – простір для діалогу” також відвідали і цей захід.
Сукупно, певні фундаментальні пропозиції та варіанти розвитку самого процесу здійснення реформи ви зможете дізнатись з книги, розміщеної в цій публікації (додатково також існує публікація “Оновлення конституції як завершення революції” та поки не знайшли її електронну версію, уточнюємо інформацію).
В статті ж пропонуємо ознайомитись з окремими тезами, які нам здались найцікавішими в ході обговорення.
Безумовно, одним з “ключових слів” дискусії було слово “прозорість”, що розкривалось через злагодженість дій між громадянським суспільством та політикумом. В інакшому випадку, якщо б конституційним процесом займались лише політики, то Конституцій України не задовольнила б потреби людей, якою б гарною не була.
Обговорювали й проблеми переходу від Конституції України в редакції 2004 року. Та більш ближчим було питання федералізації і децентралізації. Спікери висловили думку, що неможливо вести дискусію про децентралізацію через призму пункту 18 прикінцевих положень проголосованого Верховною Радою законопроекту. За словами експертів, такий варіант є неприпустимим і, по суті, цей пункт є основою для подальшого розвитку подій за сценарієм федералізації, якщо, у підсумку, проект набере 300 голосів.
В іншому ж випадку, якщо запущений законопроект щодо нової конституції не отримає підтримки у наступному етапі голосування (ті самі 300 голосів), то є надія на виправлення ситуації, але тоді Україну звинуватять у зриві мінських домовленостей і всього процесу щодо врегулювання ситуації на Донбасі в цілому.
Всі конституційні реформи демонструвались через, в т.ч., необхідність розв’язання проблем, з якими стикалась Україна:
- 2004 рік – розв’язання питання помаранчевої революції,
- 2010 рік – повернення В. Януковича,
- 2013 рік – проблема легітимізації нової влади.
Важливою була й теза про те, що необхідно зрозуміти та виокремити для себе важливий фактор того, є відповідна реформа процесом зовнішнім чи внутрішнім. Інакше кажучи, чи дійсно це є внутрішньою проблемою, необхідною для розв’язання і чи немає тут зовнішніх факторів, які можуть впливати на її безпорсереднє розв’язання.
Та вихід є. Аби уникнути крайнощів, експерти пропонують створити незалежні установчі збори, члени яких розробили б проект і максимально залучили б народ в процес прийняття рішень. Більш того, до таких установчих зборів не мають входити політики.
Лунала також і констатація того факту, що суспільство не знає тексту пропонованих змін до Конституції України, а Основний закон повинен виражати, перш за все, волю народу, в т.ч. в контексті бачення суспільного устрою.
Окремо обговорювалось і питання необхідності змін безпосередньо зараз. Було зазначено, що точкові зміни необхідні через зміни у суспільному устрої, а конституція повинна їх відображати, та було зазначено також і те, що політична еліта не відчуває “особливості моменту”. Сучасними реаліями є знущання над процедурою проведення конституційної реформи, однак визнавався і той факт, що паралельні зміни необхідно впроваджувати, та починати відповідний процес необхідно від експертів та народу. В той же час, був коментар і щодо того, що не можна надавати більше демократичних прав областям, де існує великий показник злочинності, як і взагалі не можна порушувати баланс повноважень на регіональному (обласному) рівні.
Пропонований концепт від спікерів дискусії полягає у тому, що необхідно провести рекомендаційний референдум щодо самої концепції, після чого Верховна Рада, у разі схвалення народом України, могла б створити Конституційний конвент, який би систематизував усі напрацювання із внесення змін до чинної конституції, та проводив би освітньо-інформативну роботу із народом, видаючи періодичний бюлетень, тим самим, долаючи проблему низького рівня щодо поінформованості громадян відносно перебігу реформи та змісту ключових змін, які пропонуються.
Далі, стає можливим провести окремий конгрес, на якому можна затвердити відповідні напрацювання щодо внесення змін до конституції. Ясна річ, що відповідні повноваження повинні бути надані також Верховною Радою на основі того ж референдуму, щодо створення конвенту, все має бути зазначено в одному законі.
Саме таким чином, як зважає група експертів-основних спікерів дискусії, можливо забезпечити й просвітницький процес у суспільстві, й реалізацію установчої влади народу.
Окремі обмірковування стосувались і того, які саме шляхи конституційного процесу треба обрати. За великим рахунком, ми можемо зупинитись на зміні існуючої конституції, або ж написанні нової – розпочати новий процес. Та чи змінить наше життя навіть найкраща конституція, якщо умовний устрій залишається такий самий? В нас немає горизонтальних зв’язків в суспільстві, тоді як конституція, як основний закон, повинна бути якісно написана за змістом та легітимно затверджена, а головне – виконуватись усіма сторонами того самого “суспільного договору”.
В такому разі, наступними етапами є також два варіанти:
- внесення змін за розділом XIII (та політики цього не хочуть),
- включити до процесу народ, аби була можливість обговорити готовий продукт.
Окремо ж існує і більші ідеалістична позиція, за якою народ сам повинен визначити, яка конституція необхідна, та, як відмітили експерти, такому підходові треба опонувати.
Від себе:
Якщо змусити себе забути про усі реалії життя, на які ми натикаємось у вітчизняних практиках реалізації внутрішньої української політики – у таку концепцію хочеться вірити, але, виключно з ідеалістичної точки зору.
Та багато практичних питань, якщо ми відкинемо і фактор корумпованості самої системи, яке не хоче одужувати від необхідних ній самій хвороб суспільства. Наскільки необхідно проводити референдум рекомендаційного характеру – просто витрачати кошти; наскільки є потреба у створенні надзаконодавчого органу з однією лише функцією?
Чи не вистачить просто кваліфікованого складу парламенту, сформованого з юристів та економістів, які не будуть бавитись у політичні іграшки, а стануть невід’ємною частиною професійного парламентаризму?